УТОГ

У кожного з нас є своя улюблена пора року. І все ж одна з них навіює особливу радість. Мова, як ви здогадались, йде про весну. Це благословенна пора року, що щедро оновлює наші думки і почуття. Довкола вже зникли снігові кучугури, на обійстях заяріли цятки талої води… Увесь довколишній світ оживає і зодягається в зело, а наші далекі пращури - дайбожичі - пов'язували з весною своє новолітування.
Березень - найочікуваніша пора для селянина. Дбайливі господарі вже напоготові - полагоджено вози, чекають на свій час плуги й борони, заготовлена в лантухах посівна яровина: "Як прийшов марець, то покинь сани, візьми віз, викинь шубу й з печі злізь". Та, перш ніж вийти в поле, хлібороби з нетерпінням чекали, коли ж остаточно завітає в гості довгоочікувана господиня весна.
Її справжній прихід традиційно пов'язаний зі святом Явдохи, яке припадає на 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки. Саме їх дівчата і хлопці брали у долоні і йшли на околицю села - до левади, йшли закликати в гості весну-красну.
А ось першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірок вилазив з нори і своїм свистом голосно сповіщав прихід весни. Другою ж прикметою вважався приліт з теплих країв вівсянок - найперших перелітних птахів.
З Кононового дня, а це 18 березня, починається весняний сонцеворот, коли день стає тяжкішим і переважує ніч. З цієї нагоди влаштовували "заклички птахів". Напередодні матері й бабусі випікали для дітлахів безліч різноманітних фігурних птахів. Таке обрядове печиво називається "жайворонками" або "голубками". Уранці ними прикрашали двір і сад, а коли сонце обігрівало землю, юрбами виходили за село, несучи в долонях печиво.
Пташок викликаю     
З теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку.
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Якщо комусь пощастить першим побачити ластівку, неодмінно потрібно жбурнути услід неї грудочку землі, промовляючи: "На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!", - саме так промовляли наші бабусі й дідусі.
Цей день відмічали переважно власники коней, оскільки Конон вважався покровителем цих тварин.
Свято Сорока святих, або Сорока мучеників відзначається 22  березня. За звичаєм, у цей день дівчата варили сорок вареників. Але найбільш символічним був обряд "топтати ряст". Вважалося, що той, хто напровесні потопче його, - протягом усього року буде здоровим. Тому всі, навіть старі і кволі, виходили в поле і, притупуючи ногами по зелених сходах, казали: "Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати!"
Хоч цей день і вважався провісником весни, але люди знали, що ще можуть бути сорок приморозків ("Сорок святих ще принесуть сорок морозів", незважаючи на те, що "На Сорок святих сорока має вложити в гніздо сорок паличок, а глухар проспівати сорок пісень"). Уважно придивлялися у це свято і за дниною: якщо тепло, то сорок днів утримається гожа і рясна погода, а якщо холодно - не мінувати сорокам морозам.
Масляна - припадає на останній тиждень перед Великим постом. Неодмінним у цей період була щедра трапеза. Саме у цю пору вона, як ніколи, уособлювала магію родючості, а масляний розгул був відгомоном давніх весняних шлюбів.
Що ж являв собою "щедрий стіл" на Масляну? Насамперед це були вареники з сиром і сметаною, які годилося варити щодня, а також гречані млинці, що обсмажувалися на маслі або на смальці.
Ідея пробудження, яка становила сутність Масляної, не обмежувалася пробудженням людських почуттів, а стосувалася оновлення всього живого. Люди намагалися магічними способами прискорити цей процес, звільняючись від зими, смерті, мороку: спалювали солом'яне опудало Морани - слов'янської богині смерті. При цьому цікавим є те, що наші предки немовби повертали її землі, аби дати тій сили для нового врожаю. Щоправда, українці мало де зберегли цей архаїчний звичай - на відміну від росіян.
Була і залишається нині ще одна прекрасна традиція, коли ввечері, на "постові заговини" люди ходять до родичів, своїх сусідів, знайомих і просять у них прощення за кривди чи гріхи, заподіяні протягом цілого року. Відвідують також цвинтар, щоб і померлі родичі простили, роздавали пиріжки старцям, а подекуди залишали на ніч у хаті, на покутті, вареники з сиром, млинці, щоб "їли" померлі родичі.
(Далі буде).
Є. ЗАНІНА.